Краще миттєвого захоплення нічого не може бути. Блискавиці громовержця, що охопить сірий до того світ білою плямою.

Проте цей новий необхідний життєвий заряд може здійснитися лиш в момент споглядання прекрасного — споглядання краси. Об'єкту, процесу тощо.

В момент абсолютно відірваний від раціональних доводів і обґрунтувань. У хвилину повністю сконцентровану на суб'єктивному сприйняттю — в мить ірраціональну.

Але при умові, якщо, звісно, мелодика цього "споглядання" не буде порушена, збережена від зайвих рефлексій. "Гетьте, думи, ви, хмари осінні". Тобто досвід її осмислення буде відсутній, недоторканний. Лиш тоді відбудеться "чудо", в інакшому випадку — це лиш задоволення потреби: шляхом її осмислення і реалізації.

Одним з істинних проявів цього відчуття є молода людина, яка тільки починає знайомитися зі світом та закохуватись в нього. До прикладу, вона може переслухувати трек до того невідомого їй гурту сотні разів, не особливо поясняючи собі причину даного, з разу в раз натискаючи на "плей". Водночас відчуваючи в собі суміш різного спектра емоцій, різного роду і забарвленнь. Що в ній лиш підсилить потяг до того невідомого, що занурить її ще сильніше у хвилю нині небаченого, раз за разом.