Підтримка урядовцями «кривавого наклепу» відбулася в період активізації політичної боротьби та була зумовлена двома чинниками. По-перше, євреї — точніше особи юдейського віросповідання — не були повноправними підданими Російської імперії. Серед іншого вони були обмежені в праві вільно обирати місце проживання, в праві на освіту, не могли купувати й орендувати землю, обіймати посади на державній службі, одержувати офіцерські звання. По-друге, опозиційні та революційні сили, а також деякі впливові бюрократи виступали за скасування правових обмежень для євреїв. Тож фабрикація «справи Бейліса» давала змогу владі переконати суспільство у необхідності й надалі залишати євреїв обмеженими у правах і закинути опозиціонерам обстоювання прав «бузувірів». Однак самі урядники визнавали авантюрність «релігійного обвинувачення»: «Моє глибоке переконання, — а хотілося б, щоби воно було помилковим, — що Бейліса виправдають», — телеграфував один чиновник у Міністерство внутрішніх справ 8 жовтня (25 вересня за ст. ст.) 1913 року, у перший день судового процесу над Менделем Бейлісом.