#VIVAVIVAУКРАЇНА #історія #суспільство #Міжнароднеправопринципитазастосування #раша
Стаття за січень 2017 р
https://ridna.ua/2017/01/yak-lytva-26-rokiv-tomu-vyboryuvala-nezalezhnist/

"13 січня 1991 року радянські війська взяли штурмом телевізійний центр у Вільнюсі. Під час штурму загинуло 14 литовців, поранено 1000 людей, із них 31 тяжко.

14 січня зі Львова до Вільнюса вирушив автомобіль «швидкої допомоги», напакований перев’язочними матеріалами, ліками, іншими речами, необхідними для надання невідкладної допомоги пораненим людям. Це був, власне, лише один автомобіль із багатьох, які прибули з Галичини до нескореної Литви. Я згадую саме ту «швидку», в якій до Вільнюса рушили лікарі-хірурги Юрій Філь і Дмитро Басілія, депутати Львівської міської ради 1-го скликання. Як я розумію, рішення про допомогу було ухвалене міською радою. Дмитро мав при собі телекамеру, дуже простеньку, але працюючу.
Їх зустрічали як братів. Ішлося не тільки й не стільки про бинти і ліки, але, найперше, про солідарність із литовськими побратимами й посестрами, які жертвували життям у борні за свободу. «За вашу і нашу свободу!» — гасло, яке лунало в ті дні скрізь із новою силою.
Дмитрові вдалося зняти Сейм, оточений барикадами, і поранених людей, і активістів «Саюдісу», які йшли голіруч проти танків, і 21-річну дівчинку Лорету Асанавічюте, яка помирала в лікарні, розчавлена радянською бойовою машиною…
Львівське телебачення показувало якусь частину того аматорського фільму. Куди він подівся – наразі невідомо.
Згодом, коли мені випало побувати у Литві, під час екскурсії парламентським музеєм, де були й матеріали про події січня 1991-го, я почула прізвища Юрія Філя і Дмитра Басілії – їх було названо як приклад братерської підтримки й солідарності.
22 січня 1991 року в Луганську рухівці разом із однодумцями організували «Ланцюг єднання» на честь Акту Злуки УНР і ЗУНР. По завершенні всі – депутати від «Демократичного Луганська», націонал- і загалдемократи — зібралися у залі міської ради: наш депутат Верховної Ради СРСР Юрій Щекочихін щойно приїхав із Литви, привіз фільм про ті трагічні й героїчні події. Спочатку Юрій розповідав. Він говорив із гордістю й повагою про литовців, які постали на захист своєї свободи, на очах його бриніли сльози, голос уривався. Ще він говорив, що Україна теж неодмінно стане вільною. Завершив свою промову тим прекрасним: «За вашу і нашу свободу!» На початку фільму всі встали і так, стоячи, дивилися до останнього кадра. Серед нас був і литовець – чоловік нашої рухівки Оксани Соколовської й теж рухівець. Після перегляду люди ринули до нього, аби обійняти, потиснути руку, сказати кілька теплих слів. А потім усі присутні вийшли на стихійний мітинг підтримки литовського народу, вимагаючи від радянської влади припинити агресію проти Литви.
Подвиг литовців надихнув нас неймовірно. Ми, луганські патріоти-українці, без жодного сумніву готові були віддати життя за Волю України. Переконана, що такі настрої панували тоді в усій країні. Мітинги на захист Литви відбулися в Києві, Львові, багатьох інших містах.
Ще маю сказати про мою подругу Людмилу Жильцову (Вусик). 8 грудня 1988р. при Литовському фонді культури створили Громаду українців Литви (ГУЛ). Людмила Жильцова очолювала ГУЛ, була членом Сейму Саюдісу , брала участь у боротьбі за незалежність Литви. Саме вона організувала друкування української позацензурної преси, яку потім із Литви активісти перевозили до України й поширювали. Якось Людмила мені розповідала, як уночі вона пішки – з іншого краю міста — діставалася на січневі барикади біля парламенту…
Тепер докладніше про січень 1991-го.(с)
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D1%83%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B5%D
https://footwall.net/message.aspx?id=2503684