#Динамо #VIVAVIVAУКРАЇНА #історія #суспільство #Черкаси #історіяДинамо #вболівальники #історіясвітовогофутболу #тенденціїукраїнськогофутболу #Легендисвітовогофутболу #АПЛ
#кальчо #ЛегендиДинамо

http://www.footclub.com.ua/news/Ukraina/Inshi/1974732127/Do-Dnya-narodjennya-Andriya-Shevchenka

З Днем Народження!!
"Кажуть, в одному з перших матчів, у яких футбольна Україна побачила зовсім юного ще Андрюшу Шевченка, наставник команди-суперниці вичитував своїх підопічних: «Хто вас «возив» усю гру? Якийсь юнак… Шевченко прізвище, новачок команди. Та я тільки одного Шевченка знаю – «Кобзаря» Тараса Григоровича!..»

Пройшло зовсім небагато часу, і весь футбольний світ – різними мовами з різними акцентами – навчився вимовляти українське прізвище Shevchenko. Один із найкращих гравців Європи 2000-х, зірку якого розкрив на зламі 90-х Валерій Лобановський, а високо оцінили фахівці рівня Дзаккероні, Анчелотті, Моурінью.

Андрій Шевченко народився в селі Двірківщина Яготинського району Київської області. Тато Микола Григорович – фаховий військовослужбовець, мама Любов Миколаївна – бухгалтер. Зростав майбутній футболіст у столиці, ходив у оболонську школу №216, але, як і заведено в наших родинах, канікули проводив у дідуся та бабусі в селі.

Починав грати юний Шева в змаганнях «Шкіряний м’яч», грав за місцеві «ЖЕКівські команди» свого мікрорайону. Його життя змінив момент, коли молодий дитячий тренер Олександр Шпаков помітив його серед інших дітлахів і запросив тренуватися в київському «Динамо». Улюблена команда родини Шевченків – навіть тато, який, безперечно, бачив для сина інший шлях, можливо, в своїй галузі, був згоден, щоб нащадок займався в самому «Динамо»! Любили футбол у родині Шевченків усі – аж до дідуся
Мало хто знає, проте Чорнобильська катастрофа могла позбавити нас такого футболіста, як Андрій Шевченко. «Починається навчальний рік 1986/87, я дивлюся – а нема серед учнів того хлопчика, який привернув мою увагу на одному з турнірів і непогано показав себе в перші місяці занять, ‒ пригадував Олександр Олександрович. ‒ Запитую у хлопців: «А де Андрюша Шевченко?» Відповідають: «Та він ходити на футбол перестав». Виявилося, в страшні дні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Шевченко, як і його ровесники, був відправлений на літо в якийсь віддалений піонертабір, і за той час до футболу остигнув. Довелося йти до них додому, переконувати батьків і самого Андрія, що заняття футболом – це не просто дозвілля, і в нього є перспективи в цьому виді спорту».

Юного Андрія Шевченка ви б не сплутали серед ровесників. Допитливий погляд, безпосередність і цікавість – гіперактивний Шева був учасником усіх затій і занять своїх однокласників і одноклубників. Де найбільший натовп – там і він. Хоч м’яча в футбол поганяти, хоч в «піонербол» пограти, хоч на канат вилізти. Всесторонньо розвинутий спортсмен – скажуть у майбутньому. Звичайний хлопчак, який любив пограти значно більше, ніж посидіти за партою – сказали б тоді. Добре, що Андрюшу, загалом, підтримали в родині. Його мама Люба навіть була серед активісток батьківської ради, тож допомагала сину.

Післячорнобильське покоління в футболі – де в чому щасливіше, ніж їхні попередники. Починала потихеньку розсуватися залізна завіса, а багаті країни Європи та Америки робили для «дітей Чорнобиля» подекуди більше, ніж місцевий уряд. Почалися поїздки на оздоровлення, конкретно для футболістів це означало, що можна поїхати на закордонний турнір і себе показати та світ подивитися.

Існують кілька легенд, навіть апокрифів. Ось турнір на призи Іена Раша в Великобританії – Андрій Шевченко, який обожнював «Ліверпуль» і особисто вусаня-нападника, став найкращим бомбардиром його турніру й отримав бутси від кумира в подарунок. Ось юний Шева стоїть у захваті, оглядаючи знизу вгору величний «Сан-Сіро». Нібито там, у присутності одноклубників і тренерів, він промовив щось на кшталт: «Я обов’язково сюди повернуся як футболіст». Було це, чи не було, проте ви ж також відчули всю урочистість цієї миті? Давайте просто повіримо в це, як красиву частинку тієї неймовірної казки, яку ми вам розповідаємо.

Радянський Союз наказував довго жити, і спорт опинявся ніби на узбіччі. «Динамо» переживало тяжкі часи перебудови, інколи – навіть бідності. У ті тяжкі роки, як кажуть, юних талантів киян могли розібрати пачками. І це маленьке диво, що численні чутки про інтерес до Шеви зі сторони «Спартака» (Москва), «Кроації» (Загреб) чи «Аланії» (Владикавказ) так і залишилися чутками. Юний Андрюша справді був дуже помітним футболістом, хоча його перші кроки вас би здивували.

Так, у дитячо-юнацькому футболі Андрюша Шевченко перепробував ледве не всі польові позиції – і, кажуть, багато фахівців бачили в ньому здібного флангового захисника чи навіть опорника. А вже в часи молодіжної збірної його використовували в якості крайнього півзахисника. Проте справжній дар фінішера, гольове чуття, помножене на вміння дістатися до забивної позиції всіма шляхами, робили з нього природженого бомбардира"(с)
Детальніше у статті за посиланням