Перемога є перемогою, де б і коли б вона не трапилася – чи то пошкодження літаків на віддаленій російській авіабазі, чи порушення комерційної авіації та судноплавства, чи напруження жителів прикордонних регіонів Росії, чи удари по російській ППО в Криму.
Для українців, які зазнали безкінечних атак безпілотників і ракет, свідчення відплати (хоча й у набагато менших масштабах) є бажаним підняттям морального духу, особливо коли контрнаступ на півдні все ще не набирає сили.
Атаки далеко від нинішньої лінії фронту також є свідченням того, що українська здатність демонструвати свою силу розвивається.
Ця проекція свідомо не покладається на західне обладнання, а на місцеві адаптації з точки зору як технології, так і тактики. Президент Володимир Зеленський і міністр оборони Олексій Резніков неодноразово запевняли західних донорів, що їхня зброя не буде використана проти цілей всередині Росії; це буде розцінено Москвою як акт агресії, який зробить їх стороною конфлікту.
Натомість Україна просувається вперед у створенні збройової промисловості, яка забезпечуватиме все: від 155-міліметрових артилерійських снарядів до безпілотних літальних апаратів більшого радіусу дії, а тепер, здається, й нову ракету великої дальності.
Як пише Мік Райан, автор блогу Futura Doctrina та колишній генерал австралійських збройних сил: «Майже не маючи ймовірності створити власний звичайний військово-морський флот для боротьби з росіянами, українці розвинули можливості без екіпажу. Хоча вони нібито призначені для того, щоб потопити або пошкодити російські надводні військові кораблі, вони також мають на меті мати психологічний ефект, переконуючи російські кораблі від виходу в море».