У цій війні переможе той, хто протримається більше (це не означає, що війна триватиме обов’язково роки й тим більше десятиліття).
Давайте підіб’ємо рахунки.
Що маємо ми і що має ворог на сьогодні?

РФ:
1. Напівзруйнована, але в цілому стабільна економіка.
2. ВПК в робочому стані, перейшов на воєнні рейки, навчився обходити обмеження.
3. Армія зазнає шалених втрат, але вчиться на власних помилках.
4. Зубожіння населення сприяє мобілізації.
5. Владні еліти згуртовані, бо поки не бачать іншого виходу для себе.
6. Невразливість суспільства до наших ІПСО.

Україна:
1. Сильна підтримка союзників, яка може закінчитися внаслідок їхніх внутрішніх політичних процесів.
2. Завищені очікування, створені владою і медіа, внаслідок —вигорання значної частини суспільства.
3. Висока корупція, організаційний бардак, купа ворожих шпигунів на керівних посадах, постійний пошук простих рішень, що створюють додаткові проблеми.
4. Тиск на бізнес заважає відновленню економіки.
5. ВПК приблизно там же, де й на початку вторгнення.
6. Вразливість суспільства до ворожих ІПСО.

Ви зараз скажете, що я навмисне фарбую картинку чорним. Це правда.
Але ж є достатньо людей, які вже безпідставно зафарбували її рожевим.
Треба завжди переоцінювати ворога й недооцінювати себе, вчив ще Сунь Цзи.
Я спеціально згущую фарби, щоб показати тренди.
Бо рішення треба ухвалювати задовго до того, як тренди стали невідворотними.

Я хочу вам показати, що без негайного прибирання російських агентів та політичних «дахів» корупції з керівних посад, негайного «відпускання» економіки на свободу, негайних сильних кроків у сфері ВПК ми можемо продовжувати втрачати стійкість.

І головне: у нас як не було, так і нема стратегії перемоги. Російська стратегія перемоги проста: витримати до моменту, поки Україна зламається. А в нас стратегії нема, бо звільнення територій — це не перемога, а продовження війни.

Валерій Пекар