На обличчі Миколи Валерійовича не здригнувся жоден м'яз, лише погляд кудись у глибину кімнати... (с)
У штабі запанувала повна тиша, підкріплена такою ж темрявою, що поодиноким світлячком «Тернопільської свічки» розсіювалася на учасниках засідання загадковим маревом. Цю патріархальну тишу, наче мачете молодий бамбук, розрізав голос Надії Арнольдівни: «Валерій Антонович, а де обіцяні Вами чотири свічки з Видубицького монастиря?!
Це б докорінно змінило ситуацію на нашому енергетичному полі!»
Чується тихенький пук і сповзання запитуваного ближче до підлоги. Одразу стає зрозумілим, що відповіді не буде.
Микола Валерійович незадоволено мовчав. Це було зрозуміло і в повній темряві…