Роман Донік
Вибране · 51 хв ·
Я безмежно вдячний місту Лева, з те що там робиться для підтримки та оборони. Але є речі, які зараз дійсно не на часі. Це ЦНАП Сихівського району міста Львів. Оформлюють довідки для переміщених людей зі Сходу. Більшість з яких російськомовні. Нашу посестру, яка виїхала з під обстрілів, та зараз мотається на Польщу та ганяє через кордон позашляховики для ЗСУ, дуже обурило відношення до літніх російськомовних людей, дуже похилого віку. Їх ігнорували. Коли вони перепитували бо не розуміли питання в анкетах, їм робили морди і через губу цідили "ми не розуміємо мову окупанта". На зауваження нашої дівчини, їй просто хамонули. Коли вона обурена пішла в поліцію, там було те ж саме.
Відношення як до лайна. Хоча вона робить стільки для фронту, що важко уявити. А ще плаче, бо їй здається що цього замало. Вона і ті, за кого вона заступилася, мають право на повагу. Вони ті, чий виїзд ми тут прикриваємо.
І вони не лайно. Вони люди які виїхали з міст які ми тут зараз бороним. Ми тут трошки якби робимо брудну роботу, щоб хтось в кабінеті Львіва міг оформити допомогу нашим сусідам, чи батькам.
Не вина цих людей, що вони в похилому віці не можуть перейти на українську. Не вина цих людей, що їх свтогляд рухнув під ракетами та снарядами "братішек". Ми всі перейдемо та вивчимо мову. Але зараз, до вас їдуть люди, які місяцями сиділи в підвалах під обстрілами. Люди, яких ми благаємо виїхати, щоб не надавати перевагу окупанту при атаці на місто.
Трошки в іншому зараз патріотизм, любі мої службовці ЦНАПу Сихівського району міста Львів. Не в тому, що ви виросли в україномовному середовищі. А в тому патріотизм, щоб зупинити навалу, та сформувати націю. Яка ніколи більше не буде дивитися на божевільного сусіда. І єдність та взаємодопомога то фундамент цієї справи.