Роман Донік
51 хв ·
Дивіться, народ. У когось може скластися враження після моїх дописів, що я дуже зменшую загрозу та якось легковажно до всього відношусь. Але це моя та тільки моя думка. Моє відчуття. Розумієте, я однаково ненавиджу як «ура-патріотизм» з шапкозакиданням так і панічну зраду а ля "ми всє умрьом". Я прагматична системна людина, яка орієнтована на результат. І лишні емоції часто дуже заважають. Я оперую дуже простими речами. Знання, досвід, можливість, необхідність.
В мене нема паніки і нема настрою, що "ух ми їх, розірвемо за один день." Ні. Я просто в повній готовності до будь-якого розвитку подій. Коли я не в районі ООС, та не від’їзді в справах, в мене бусік під вікном заправлений по горловину. Бронежилети, шоломи, оптика, ЗІПи для кулеметів зібрані та складені. В нас лежать напоготові аптечки і необхідні речі для загострення не тільки для нас, але й з запасом. В мене кілька комплектів для екстреної поклейки пробитих коліс. Кожну хвилину я готовий виїхати на фронт. Бо я знаю що це таке і навіщо. Я знаю, що по дзвінку (а він буде і не один), я поїду завантажувати буса потрібними на фронті речами, а за 4-5 годин наш бус буде возити поранених, БК, або банально воду та їжу, закриваючи проблему "останньої милі", як це вже було раніше. А треба буде, загрузимо з резерву трійку ДШКМ-ТК, та закриємо самі частину лінії фронта. Якийсь кілометр трьома розрахунками 12,7 перекриїмо. Ну це просто як саме собою зрозуміле. Це вже розуміння на рівні звички. Бо перше що накриється під час масованих обстрілів - це колесна техніка. Банально не буде на чому їздити. Всі колеса будуть уражені в першу чергу. Бо то гума.
Це все вже було. Ми це все вже робили. Але ми були не такі досвідчені, не обстріляні і не мали того досвіду, як сьогодні. А ще комунікація з військовими та зв'язок. Розумієте? Під час загострення не буде легко. Не буде просто та не буде прогулянок. Але це не привід панікувати, лягти та вмерти. Я знаю що за кілька годин, ми вже будемо там де потрібно робити те, що потрібно ЗСУ. А за добу, я впевнений на 100 відсотків, тільки до нас, за нашим сигналом, приїде ще десяток, других мікроавтобусів та позашляховиків. Просто щоб підставити плечі і допомогти збройникам. Так, це не багато. Але під час боїв за ДАП, на деяких ділянках, ми були чи не єдиними з транспорту на колесах, що міг рухатися. Ми це пам'ятаємо. Ми це знаємо. Ми до цього готові. Бо ми нація, яка в 21 сторіччі дев'ятий рік воює проти імперії. Тому тут все досить просто. І чого я маю закидатися і панікувати? Ми все це вже бачили.
Так, можливо буде гірше, та жахливіше. Але це не точно. Коли буде, тоді й побачимо. А зараз нам просто своє робити.