Весняний пост...
Коли буваю за кордоном, мимоволі вслухаюсь в розмови людей. Як тільки українську мову почув, так вроді вже якось і спокійніше на душі.
Минулого ковідного літа вдалося мені прорватися до Хорватії. Поблизу Ровіня пішов вздовж берега аж туди, де майже немає туристів. Знайшов гарну бухту. Сосни, море, сонце, чайки...
Поряд зі мною недалеко ще два чоловіки. Один читає книжку під деревом, а другий відплив у море метрів на сімдесят, ліг на спину і виставив адріатичному сонцю втомлене пузо...
Потім почав гукать звідти до товариша, на берег:
- Йване!
Але "йване" не обзивався
Він тоді знову: "Йване!!!"
Мовчить...
- Йване!!!!!!!
- Та шо таке?
- Ахуєнно, скажи?!
Потому шо людина повинна мати когось поряд, щоб поділитися позитивними емоціями, а не давиться чуством прекрасного на самоті...