Якось у часи Помаранчевої Революції ми величезною колоною йшли по вулиці Генерала Алмазова (колишній Кутузова), яка прилягає до площі і де знаходиться ЦВК, Центральна виборча комісія.

Люди нам махали з сусідніх будинків та балконів прапорцями, хусточками, будівельники на даху недобудованого хмарочоса зняли свої помаранчеві захисні каски і вітали нас голосно й радісно.

Я звернула увагу, як на одному балконі, дуже десь високо, якась літня жінка активно розмахувала руками, потім забігала в квартиру, знову вибігала, кричала нам, потім знову забігала назад. Я навіть повільніше стала йти, мене зацікавили її маневри.

І раптом вона вибігла знову на балкон, у неї руках був старий килимок із зображенням ведмежат – картина російського художника Івана Шишкіна "Ранок у сосновому лісі", вона активно ним замахала і щось радісно кричала.

Такі плюшеві килимки часто прикрашали стіни сільських хат і перекочовували також у місто.

Килимок був явно старенький і я не могла зрозуміти, чому саме його жінка вибрала, як символічний прапор. Адже вона явно наполегливо шукала, бо кілька разів забігала й вибігала на балкон.

А потім до мене дійшло – вона хотіла знайти щось помаранчевого кольору, поспішала, шукала, не знаходила, знову шукала.

І лише цей килимок із широкою коричневою каймою, якій дуже умовно можна було присвоїти помаранчевий колір, жінка нарешті обрала, як найбільш відповідний, і сердечно вітала нас із свого балкону.

Цей зворушливий людський порух душі мене вразив більше, ніж декотрі потужніші події з тих часів Помаранчевої Революції.

https://www.istpravda.com.ua/columns/2020/09/23/158154/

ото хароший сюжет для кіно Антоніо Лукіча вийшов би!