"Ми тут робимо велике будівництво – будуємо тисячу доріг, думаємо, як усе в цьому році встигнути, де взяти гроші. І вже багато доріг побудували.

Я не знав, що є така проблема, як зберегти дороги. Чому? Тому що є різні машини, різні водії, перевантажені – вони їдуть. У них своя робота, їм все одно, що держава витрачає на один кілометр державних доріг приблизно 1 мільйон доларів США.

Ми вирішили якось побороти цю проблему. Домовилися зі Службою безпеки України, з Національною поліцією, з Державтоінспекцією: давайте зробимо пропускні пункти щоб не було перевантажів. Все одно – не можемо зрозуміти – якось вони об’їжджають. То вони вночі перевантажені їдуть, розбивають дороги, то вони чомусь в’їжджають на центральні дороги.

Я зі своїми хлопцями знайшов групу ГВК "Весовой контроль". Там 17 864 людини. Оцей ‘864-й – це я. Підключився я до цієї групи і подивився. Далекобійники, які везуть перевантажені машини, один одному кажуть: по Коблєво їдемо – там вільно, там тільки поліцейський, на Умань не їдемо – там уже серйозно ,заборонено.

Чесно кажучи, розвеселили ви мене й розвеселили всіх. Хотів би вам просто сказати: ви, хлопці, засранці – ми тут хочемо щось хороше зробити для країни, а ви якось… Допомагати ви не можете, не здатні, але хоч трішечки не заважайте. Добре? Бо все одно ми всі чати знайдемо і вас також знайдемо – і буде боляче".