Ось наприклад матч МЮ - Ліверпуль. У Ліверпуля не грає Салах і Сульшер зі штабом цим користуються, аби змінити тактику спеціально під це матч для нейтралізації головної ударної сили Клоппа - фулбеків.

Сульшер виставляє 3-4-1-2 із двома висунутими високо вперед вінгбеками. Трійка форвардів Лівера як звичайно пресингувала центрбеків, перекриваючи зони між центрбеками та фулбеками, але цього разу МЮ грав із вінгбеками, які були поза зоною пресингу форвардів Лівера. ЦЗ МЮ дозволяли наблизитись до себе форвардам Лівера та віддавали пас на вільних вінгбеків, а ті в свою чергу заплутували крайніх захисників, які були не впевнені, що їм робити: зустрічати вінгбеків чи страхувати своїх ЦЗ на випадок забігання Решфорда чи Джеймса, тому що ЦЗ в свою чергу пильнували випади "десятки" Перейри з глибини.

Звісно, що така гра дуже ризикована: багато індивідуальної гри 3-в-3 ЦЗ МЮ проти форвардів Лівера. Якби не Орігі, який добрий тільки проти гравців, що вже стомились, а був Салах, то мабуть не ризикнули. Навіть архаїчні ЦПЗ МЮ із жахливим пасом раз за разом находили вільних вінгбеків.

І ще в першому таймі завдяки лонгболам фулбеків Лівера складались ситуації один на один захиста МЮ та форвардів Лівера, тому що вже посеред тайму тренерський штаб Лівера посадив Фірмыно трохи нижче, аби висмикнути Магуайра та лишити простір насамперед для швидкого Мане.

У перерві Клопп все правильно змінив: 4-2-3-1 замість 4-3-3 із десяткою Фірміно. Таким чином він поставив Сульшера перед вибором: або відкликати назад МакТомінея для того, щоб Фірміно, який любить повозитися з м'ячем, не мав стільки простору та часу, аби й далі висмикувати Магуайра, збільшуючи ризик ситуацій гри 1-в-1 біля своїх воріт із реактивним Мане. Сульшер обрав перше. Він чекав на ці зміни та заздалегідь підгодовуватися! Спочатку він спробував грати за тим, що нав'язав йому Клопп: щільна гра один в один в центрі півзахисту: МакТоміней проти Фірміно, Перейра та Фред проти Вейналдума та Фабіньо. Решфорд та Джеймс за відсутності підтримки "десятки" починають грати вужче. Фулбеки Лівера отримують необхідну свободу, центр гри зміщується в центр поля, де вирішується, хто більш мобільний, сильний та витривалий, аби підтримувати і атаку, і оборону. Звісно, тут Лівер на голову вищий МЮ.

Штаб Сульшера розуміє, що тактика не працює, тому знов її міняє: тепер уже 5-4-1. Посилюються фланги ціною присутності в нападі. Це спрацьовувало, доки Клопп не випустив Кейта із добрим вертикальним пасом, який раз за разом знаходив своїх партнерів поруч із карним та в ньому. Він змусив грати фулбеків МЮ ще вужче, вивільняючи простір для власних фулбеків. Так Кейта черговий раз заплутав Біссаку, який готувався до продольного розрізу та пішов у карний майданчик, а сам віддав на Робертсона, який завдяки цьому отримав багато часу для фірмового навісу.

За один матч:

- зміна тактики МЮ під травму головного форварда суперника з ризикованим захистом, але більш агресивними флангами для нейтралізації головних плеймейкерів Клоппа - фулбеків;
- зміна тактики Лівера під час першого тайму та в перерві для зміщення акценту гри в центр поля;
- передбачення зміни тактики Лівера штабом МЮ, який мав щонайменше два реактивних плана проти зміни гри в Клоппа;
- випуск свіжого гравця Лівера, який мав спеціальну задачу задурити голову захисникам МЮ декількома розрізними пасами в центр, аби потім у потрібний момент віддати на вільного фулбека

За один матч. А тут: против автобуса только подачи с фланга. Усе. Один план на гру, одна єдина можлива тактика. Учень Лобановського. А років через 15 уже когось буде тренувати Бєсєдін, який вважає, що кроси то єдиний можливий варіант проти автобуса.