Или вот

Її стурбовані родичі радили:
"Знайди мужика, знайди нормальну роботу"
А в неї було одне простирадло
Біле і грубувате на дотик
Вона чіпляла його на стіну
Вмикала проектор, дивилась концерти Лед Зеппелін
І спала на ньому постійно
І снилася їй могила біля старого склепу
Вона жила у маленькій кімнаті
У вежі зі слонової кістки
У неї на стінах висіли плакати
З рок-музикантами і феміністками
У неї було чарівне підвіконня
Й на ньому росли чудернацькі квіти
Вона міксувала найкращу дурь на районі
Від якої усе переставало боліти
Та не все було в неї гладко
Її часом жорстко крило
Вона хапала себе за лопатки
Й думала: "Ой, це ж проростають крила"
У неї було багато гидоти
У шафах, у тумбочках, скринях
Й ніхто не знав, яка на дотик
У неї шкіра на спині
І матір її била тривогу:
"Доню, чи ж буде отак довіку?
Чого ж ти у мене така убога?
Ні бога, ні пана, ні чоловіка..."
А в неї повільно холонуло серце
Й ховалося в білий шовковий кокон
Єдиний, хто смів штурмувати її фортеці,
Лишився назавжди в донбаських окопах