Я далека від думки, що РФ хоча б колись нам "дозволить", якщо таке слово можна застосувати до суверенної незалежної держави, вступити до НАТО. Має змінитися парадигма. Має змінитися, напевно, саме НАТО, аби дозволити вступити Україні, незважаючи на думку Росії. Як цю дилему вирішити? Як зробити? Я завжди була прихильником Фінляндії, які пояснюють, чому вони не вступають до НАТО. Вони можуть собі це дозволити інституційно, в них є прекрасні програми, які діють з НАТО, вони, напевно, глибше інтегровані в НАТО, ніж деякі країни НАТО. Наприклад, Угорщина чи Австрія. Але вони кажуть: ми навіть до Конституції цього не будемо записувати, нам не потрібні проблеми з Росією. Ми вже з ними мали проблеми, втратили територію і найголовніше – людей. Ми знаємо, хто і що є Росія – жодних ілюзій. Ми не хочемо вступати до НАТО, якщо це буде конфліктогеном з Росією. Якщо ми не можемо цього собі дозволити сказати, якщо влада або ті, хто її уособлює, бояться чесного діалогу з людьми, тоді ми довго і далеко зайдемо. У чому ж і була причина поразки самого Петра Олексійовича Порошенка. Він думав, що можна говорити довго і люди будуть вірити, що нас ось-ось візьмуть завтра до НАТО. Залишилось ще якихось два роки, і нас точно візьмуть до ЄС. Ставили якісь дати – ледь не місяць, коли ми звернемося. Я ж в кінці всього зрозуміла, що заявку подамо в 2023 році. А ніхто не буде приймати заявку, бо це теж формальна процедура, якій передує дуже багато роботи. Отже, заспокоїтись, збалансуватись, визначити свої пріоритети, як в обороноздатності, так і в інших напрямах, і рухатися. І хай приходить НАТО до України: своїми стандартами, своєю розвиненістю. Немає країни НАТО, яка була б не розвинена інституційно, економічно, політично, демократично. Тому все це перед нами.