Іван Семесюк
12 mins ·

Стати митцем.

Як влаштовано цей світ я досі не збагнув, і наврядчи колись вдуплю. Але іноді згадую кумедний епізод зі своєї студентської пори.

Якось в НАОМА закрили чоловічий сцяльник на першому поверсі, на ремонт, і я пішов делікатно попісяти в жіночий. Скидалося на те, що там нікого не було, то я сміливо зайшов всередину.

Раптом на мене буквально вилетіло невеличке симпатичне дівчисько в платтячку, такому знаєте скромному платтячку в горошок. Ломанулося в коридор як заєць і розчинилося у його темряві.

Одна з кабінок була відчинена, то ж мій внутрішній антрополог рішуче зазирнув у цю прірву. Ну раптом там щось цікаве. Воно ж інтересно.

І дійсно. Ні до, ні після, я ніколи в житті не бачив такої драматичної купи гівна в окремо взятому гніздовому унітазі. Тупо огромний мурашник від якого навіть валив пар. Реально жесть якась.

Звідки береться оця дивна манера не зливати унітаза, це окреме питання, але така мода в нашій країні дійсно існує. Менше з тим.

Здається саме тоді я й став художником, бо зрозумів, що головний принцип композиції - це комбінація контрастів і активний конфлікт.

В кожному з нас живе невеличке симпатичне дівчисько в акуратному платтячку, що здатне навалити говерлу життєвого гівна за одну сесію. Це нормально.

В широкому смислі слова я теж бував таким дівчиськом з незлитою купою. Але унітаза все ж треба зливати.