29 серпня 2014 року, коли мій автомобіль було вщент знищено вогнем ворога і далі їхати в колоні ми не могли, я з моїми бійцями був підібраний групою Юрія Берези. Коли зупинились в лісосмузі між позицій ворога, я побачив, що з нами були офіцери штабу сектору на чолі з генералом Хомчаком. Я тоді подумав, що в разі захоплення нас у полон, генералів обміняють і дуже швидко, а мене як командира добровольчого батальйону поріжуть на ремені. Тому для визначення, чи всі будуть у разі вогневого контакту з ворогом воювати, я прямо задав питання: воюємо зі зброєю чи я йду окремо? Відповідь Хомчака була негайною і зрозумілою: в кожного є зброя - відстрілюємося до останнього, в полон не здаємося. Саме так на фронті і приходить усвідомлення, на кого можна розраховувати, а на кого ні. З’ясувавши наші координати, Хомчак запросив вогонь з повітря по позиціях, бо навколо були розташовані батареї РСЗВ та артилерії ворога.