Коротка історія "Нобелівської" премії з економіки, заснованої Шведським банком на честь Альфреда Нобеля (за словами його нащадків, які вимагають цю премію скасувати, він перевертається в могилі від огиди). Один активіст-нащадок Нобеля називає цю премію піар-змовою економістів з метою підняти свою галузь на вищий, ніж вона заслуговує, щабель. Звісно, цю премію вручили деяким важливим мислителям, як-от психологу-емпірику Даніелу Канеманну або розсудливому економісту Фрідріху фон Гаєку. Але Нобелівський комітет узяв за звичку роздавати премію тим, хто "прояснює" економічні процеси за допомогою пссевдонауки й шайхрайської математики. Уже після обвалу ринків 1987 року комітет нагородив двох теоретиків - Гарі Марковіца і Вільяма Шарпа, які виготовляли красиві платонівські моделі на гаусівській заквасці, зробивши внесок у т.зв. сучасну портфельну теорію. Якщо виходити не з гаусіани, а з того, що ціни - річ масштабона, то їхні конструкції розсипляться на порох. Нобелівський комітет міг би й перевірити моделі Шарпа-Марковіца (вони так само ефективні, як і гомеопатичні пігулки, які продаються в інтернеті), - але, виявляється, у Стокгольмі ніхто до цього не додумався. Не питав комітет і нашої, практиків, думки; замість цього він поклався на висновок наукової ради, що в деяких дисциплінах буває наскрізь корумпованим процесом. Після цієї премії я зробив прогноз: "У світі, де Нобеля отримали ці двоє, можливо все. Будь-хто може стати президентом".