– При яких сценаріях можливий новий Майдан?

– Якщо Зеленський буде діяти, як свого часу діяв Янукович – розвернеться у бік Росії, скажімо, визнає Крим російським, або погодиться на федералізацію України з тим, щоб надати особливі права Донбасу, якщо він запропонує, щоб тут було дві державні мови, якщо він відмовиться від європейської інтеграції – тобто, якщо він почне здійснювати політичний порядок денний Януковича останнього періоду.

Поки Янукович при всій своїй кримінальності був прихильником ідей європейської інтеграції, хоча при цьому Тимошенко разом з Луценком знаходилися у в’язниці, суспільство було готово все терпіти в обмін на європейську перспективу. Тобто ти ведеш нас від Росії, а ми закриваємо очі на диктатуру і навіть – на вибіркове правосуддя. Головне – приведи нас у Європу. І коли люди побачили, що цього не відбувається, кардинально змінилися суспільні настрої.

До речі, це відбувалося з усіма президентами, окрім Януковича – вони всі починали з повістки дня Сходу – і Кравчук, і Кучма, Ющенко, звичайно, ні – і просуватися на Захід.

– А які акценти були у різні часи?

– Беремо 1991 рік – Кравчук був поміркованим президентом, а Чорновіл, навпаки, радикал, націоналіст, бандерівець. Кравчук, який синьо-жовтий прапор ховав за Леніна 24 серпня 1991 року, раптом почав говорити тією риторикою, яку опанував В’ячеслав Чорновіл – про незалежну Україну, про суверенітет, про те, що ніколи не буде спільної держави з Росією, що СНД є інструментом для розлучення. І на цьому тлі піднявся Кучма, який казав, що треба історичні зв’язки з Росією поновлювати. Ставши президентом, він потроху почав зміщуватися в бік Заходу.

– Мабуть, через це зріс і електорат Бойка. Він почав говорити, що треба відновлювати зв’язок з Росією, проводити переговори.

– Саме так. І яка частина електорату проголосувала за Бойка?

– Близько 12 відсотків.

– А у Вілкула?

– 4 відсотки.

– Це все разом скільки?

– Близько 16 відсотків.

– А тепер давайте порахуємо, скільки б було електорату, якщо додати ці результати. А якщо додати до них виборців окупованих територій Донецької і Луганської областей та Криму. Скільки було б? Щонайменше удвічі більше. Хто у такому разі би був переможцем першого туру? Бойко, який мав би 35-36% голосів. А на другому місці був би або Зеленський, або той же Порошенко з 20%. І у нас би зараз був дуже простий другий тур.

А весь нинішній другий тур обумовлений ще й тим, що у нас триває військовий конфлікт з Росією, і велика частина проросійськи налаштованих виборців вилучена самим Путіним з електорального поля, а також тим, що Кремль вирішив погодитися з розколом у промосковських силах, які пішли на вибори окремо. Очевидно, що якби не було розколу, то Бойко зараз теж мав би можливості претендувати на другий тур… з Зеленським.

– Напевно, це цікава думка для об’єднання цих сил перед парламентськими виборами для створення широкої коаліції.

– Бойко і Вілкул можуть об’єднатися, і ми розуміємо, який вони тепер мають відсоток – можна отримати голоси 20% виборців. Плюс мажоритарники.

– Як будуть відноситися до результатів виборів наші західні партнери, Росія?

– Тут треба врахувати важливий момент. Цей президент буде працювати зі старим урядом і старим парламентом приблизно 7-8 місяців. За цей час або у парламенті може утворитися умовно нова коаліція, яка все-одно не буде контрольована новим президентом, якщо буде Зеленський. Якщо ж буде Порошенко, матимемо трохи легшу ситуацію – ця коаліція протриває до виборів.

У будь-якому разі, створити нову коаліцію буде майже неможливо, тому що на це немає голосів. Але й уряд буде тимчасовим. І всі будуть розуміти, що з реальною конфігурацією можна буде розбиратися тільки у листопаді, коли з’явиться новий парламент, коли з’явиться нова коаліція, коли з’явиться новий прем’єр-міністр, і коли буде ясно – і це найважливіше питання – яку роль у всьому цьому відіграє президент країни.

Якщо новому президенту, якщо це буде Зеленський, не вдасться створити політичну силу, яка буде контролювати хоча б 30% місць у парламенті, без якої не обійдеться коаліція, то є величезна вірогідність того, що він просто буде декоративною постаттю. Це перше.

Але це може очікувати і на Петра Порошенка: якщо на парламентських виборах Блок Петра Порошенка не стане найбільшою фракцією і не братиме участі у формуванні уряду, то Порошенко позбудеться впливу на уряд і цієї квоти, яку він має зараз у регуляторних органах, бо зараз там половина від президента, половина від парламенту. Але оскільки є БПП, то фактично президент має більшість у регуляторних органах. А коли він не матиме більшості, у нього будуть серйозні проблеми з реальним впливом.

Якщо ж Зеленський зараз не матиме впливу на жодний регуляторний орган, то на них матимуть вплив політичні партії, тобто олігархи. І він буде просто одним з гравців, який навіть не розумітиме, чому якась там Національна рада з питань телебачення та радіомовлення чи ще хтось ухвалює певні рішення. Я вже не кажу про Верховний суд.

І це ми спостерігали навіть у часи, коли президент мав набагато більше повноважень, ніж нинішній. Наприклад, коли Кучма на плівках дивувався, чому він не контролює всі суди. А уявіть собі зараз.

Тому для наших партнерів зараз почнеться певний перехідний період – і це буде за будь-якого президента – до кінця року. У жовтні-листопаді ми зможемо про це говорити. Але тоді, можливо, ми будемо знати ім’я керівника держави – і це буде не Порошенко, і не Зеленський.

– Реального керівника чи ви маєте на увазі перевибори?

– Реального. Прем’єр-міністра України. Повторюю: якщо президент не встановить контроль над парламентською більшістю і не матиме “золотої акції” у формуванні парламентської коаліції, то реальним главою України буде ніякий не президент, а прем’єр-міністр.

Це те, про що весь час кажу українським політикам: “Навіщо ви дурите цей народ, навіть ви примушуєте його голосувати на загальнонаціональних виборах за цією Конституцією, коли фактично цей президент не має реальних повноважень керування країною, якщо він не контролює парламент”.

І вони кажуть: “Ну, звичайно, це правда, але ми ж не можемо у людей відібрати їхню улюблену іграшку”. Не можна у дітей відбирати їхню улюблену іграшку. І так про вибори президента кажуть усі – від одного табору до іншого. Немає жодного українського політика, який би чесно сказав суспільству: “Ви знаєте, насправді, головний вибір ви зробите на парламентських виборах, і якщо ви оберете навіть ідеального президента, але не зможете підтримати свій вибір створенням для нього парламентської більшості, то вважайте, що ви просто обрали собі красиву постать, яка сидить на Банковій і займається якимись дивними речами”.

Наприклад, зараз Зеленського питають: “Кого ви бачите на посаді прем’єр-міністра”. А яке це має значення? Він не обирає прем’єр-міністра, його призначає парламент. І якщо у його партії “Слуга народу” не буде більшості, у нього не буде свого прем’єр-міністра.

– Але ж всі звикли до так званого договорняка на ключових посадах.

– Правильно. Але погодьтеся. Нехай буде договорняк на ключових посадах, та це поганий синонім слова “компроміс”. Зараз компромісна постать на посаді прем’єр-міністра України – це Володимир Гройсман. А хто мав бути прем’єр-міністром, якщо б після відставки Арсенія Яценюка, якої домагався Петро Порошенко, не було б договорняка? Ви думаєте, він хотів призначити Гройсмана? Звісно ні, мова йшла про Михаїла Саакашвілі.

– Але ж вони тоді не домовилися.

– Вони не домовилися не з Саакашвілі. Адже тоді була наступна домовленість: Саакашвілі допомагає Порошенку позбутися Коломойського, позбутися Яценюка – а у результаті стає прем’єр-міністром, як це лобіювалося олігархічними групами навколо президента, самим Костянтином Григоришиним і його оточенням. Вони вже були впевнені, що прем’єрська посада у них в кишені.

Та й для Саакашвілі це було логічним – навіщо йому було старатися, їздити по країні, проводити антикорупційні форуми? Вочевидь, не заради посади губернатора Одеської області. Він як колишній глава держави бачив себе прем’єр-міністром-реформатором. Це було логічним продовженням для його кар’єри. Та й Порошенко не був сильно проти, тому що це був сильний аргумент. Як і в історії з Одеською областю – сильний аргумент, чому не Палиця, тому що Саакашвілі – реформатор. А хто після Яценюка, якого звинувачували у корупції і всіх смертних гріхах? Саакашвілі-реформатор.

Але потім виявилося, що це був поганий розрахунок з двох причин. По-перше, “Народний фронт” не погодився з таким варіантом. По-друге, “Народний фронт” не побоявся позачергових виборів. Була ж наступна ідея: після відставки Яценюка всі депутати від фракції “Народний фронт” будуть перелякані тим, що вони не пройдуть до парламенту на позачергових виборах.

І коли виявилося, що цей доказ не діє, довелося шукати компромісну кандидатуру, якою став Володимир Гройсман. А Саакашвілі довелося вже починати боротьбу з Порошенком, тому що він, як будь-який авторитарний правитель, навіть не розумів механізму, як тут створюється влада – мені здається, він і досі цього не розуміє.