Помер Сергій Дерепа.

Кепкував з його коментарів, але поважав через два епізоди.

1. Вони зі Щербачовим не побоялися назвати речі своїми іменами, коли суддя Авдиш засудив тернопільську "Ниву" в матчі проти "Динамо" навесні 1994-го. Лідер тоді пробив воротаря Тяпушкіна і виграв 1:0 після пенальті з розряду тих, що лівіше не придумаєш. Коментатори під час трансляції тоді не підбирали висловлювань, казали, що ось такі судді, такі функціонери, які з ними співпрацюють, вбивають наш футбол. А Тяпушкін - воротар від Бога.

Через тиждень Дерепа коментував матч "Динамо" проти "Чорноморця" в Одесі. Починав коментувати. Але змушений був покинути робоче місце на стадіоні ЧМП після того, як туди забігли мордовороти від Суркіса. І вивели Дерепу силоміць. Кажуть, ще й трохи відгупали. З того моменту Дерепа "Динамо" більше не коментував.

2. У 90-ті небіжчик коментував матчі хокейного "Сокола". Не знаю, що він сказав під час репортажу, але молодий амбіційний журналіст Дмитро Ільченко з нього в одному з матеріалів покепкував.

І ось - наступний матч "Сокола". В "Авангарді" на Мельникова. Дерепа дочекався рум'янощокого Ільченка в кулуарах і, не довго дискутуючи, дав шмаркачу під дих. Так, що той склався вдвоє.

Поважаю за такий вчинок, бо Дерепа ще був з тієї когорти, яка відповідала визначенню "спортивний журналіст". У тому розумінні, що сам був спортивним, міг постояти за себе. Не те, що деякі - іноді їх відверто провокуєш, а вони не здатні відповісти навіть словесно.

І три. То Дерепа коментував один з найпам'ятніших матчів моїх шкільних років. Україна - Португалія. Коли наші перемогли 2:1 завдяки голу Максимова в компенсований час. Тоді записав другий тайм на аудіо і любив його прослуховувати. Словами "Ай-да Юрій Максимов, ай-да Тімерлан Гусейнов!" голос Дерепи мені в пам'яті й закарбувався, мабуть, назавжди.