Вели́кий льох — алегорична поема Тараса Шевченка, що датована 21 жовтня 1845 р., в селі Мар’їнське. Має жанрове визначення самого Шевченка — містерія.

Ця поема ділиться на три композиційні частини — «Три душі», «Три воро́ни» і «Три лірники», а також епілог («Стоїть в селі Суботові…»). Героями першої частини є три людські душі молодих дівчат, в образах білих пташок, що сіли на хрест і чекають коли буде розкопаний великий льох у Суботові, бо саме тоді святий Петро за Божим наказом має звільнити їх від митарств на цьому світі і впустити їх до Раю. Кожна душа починає розповідати про себе та про свій «гріх».

Перша душа говорить, що її звали Прісею і вона була вродливою, гарною дівчиною. Та якось коли Богдан Хмельницький їхав у Переяслав на сумнозвісну Переяславську раду, де він мав присягнути на вірність московському цареві, вона випадково перейшла йому дорогу з повними відрами. Згідно з українським повір'ям, вона начебто допомогла Хмельницькому у його вчинку. Водою, що дівчина потім принесла, отруїлась вона та всі її рідні.

Друга душа говорить, що вона колись жила в Батурині і напоїла водою коня московського царя Петра І, коли той повертався з битви під Полтавою в Москву. Московські солдати вбили родичів дівчини. За те, що вона напоїла коня Петра І, вона померла, а разом із нею і бабуся, що прихистила її у своїй хатині.

Третя душа розповідає, що вона колись жила у Каневі і якось її матір вийшла з нею на берег Дніпра. По Дніпру плив корабель із царицею Катериною ІІ, якій душа, коли ще була дитиною, усміхнулася. За це вона і померла. (c)

справжній олдскул!