Болотников о снятии Полтавы и требованиям к стадионам в УПЛ.

Власник «Полтави» – звичайно, рідкісний клоун, а сам клуб – нікому не потрібна іграшка, якій давно місце в пеклі (хоча, заради справедливості, це стосується кожного другого українського клубу). Але шкода, що ця історія з добровільним зняттям клубу і терміновим пошуком заміни змусила нас лише сміятись з «Полтави», а не замислитись над іншим питанням – справедливістю вимог УПЛ.

Якби «Полтава» могла виступати на своєму стадіоні, скандалу не трапилось би. А чому вона не змогла? УПЛ мала три основні претензії до арени «Локомотив» – відсутність освітлення, підігріву поля і мала місткість.

Освітлення – дрібниця, це можна швидко зробити. А ось далі починається найцікавіше. УПЛ вимагає підігрів – а це досить дорога штука (і встановлення, і експлуатація). Звісно, з нашою погодою і календарем, підігрів необхідний. Але у нього є альтернатива – штучні поля. Що про це каже УПЛ? Нічого хорошого – теж забороняє.

Йдемо далі – місткість. УПЛ вимагає, щоб стадіони клубів могли прийняти не менше 5 000 глядачів. І це при тому, що середня відвідуваність матчів останнього сезону УПЛ – менша. Де логіка?

УПЛ робить вигляд, що з нашим футболом після початку війни нічого не трапилось. Що Україна – одна з найтепліших і найбагатших країн Європи. Що наші клуби мають бути потенційно готовими до єврокубків, щойно піднявшись з першої ліги. І що місткість стадіону взагалі на щось впливає.

Так, мені теж не хочеться, щоб в головному турнірі країни грали сільські команди з сотнею глядачів (і це якщо рахувати з коровами на пасовищі поруч). Але це реальність. Від мого небажання і заборон український футбол не стане краще. Хіба що менше.

Тому давайте визначимось – ми хочемо дивитися лише на марлосів і карраскалів, тому готові поставити жорсткі вимоги і скоротити чемпіонат до 6-8 клубів, чи можемо нарешті забути золоті часи олігархів і сприймати український футбол таким, яким він є? (с)