ВЕРСАЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1919 – перший і осн. договір між державами-переможницями у Першій світовій війні – Антантою і країнами, що приєдналися до неї (включно з Королівством сербів, хорватів і словенців (від 1929 – Югославія) Польщею й Чехословаччиною), з одного боку, та гол. д-вою переможеного Четверного союзу (блоку Центр. д-в) – Німеччиною, з ін., підписаний 28 черв. у Версальському палаці поблизу Парижа. За цим договором створювалась Ліга Націй. Набрав силу 10 січ. 1920 після ратифікації гол. країнами Антанти і Німеччиною. Сенат США висловився проти членства у Лізі Націй і не ратифікував в.м.д. Китай також відмовився підписати договір, протестуючи проти передачі Японії пров. Шаньдун. 25 серп. 1921 в Берліні підписано окремий американо-нім. мирний договір без частини про Лігу Націй і без територіальних статей.

Текст в.м.д. розроблено делегаціями Франції, Великої Британії, Iталії, Японії і США на Паризькій мирній конференції 1919– 1920. Він мав 440 ст., що містилися у 15 частинах, поділених на розділи. Перші 26 ст. складали 1-шу ч. – Статут Ліги Націй. Ч. 2–4 викладали територіальні, територіально-політ. і колоніальні зобов'язання Німеччини. Вона позбавлялася 1/8 тер. з 7-мільйонним нас. і усіх колоній. Ч. 5 регулювала радикальне скорочення ЗС Німеччини. Чисельність її армії не могла перевищувати 100 тис. добровольців, у т. ч. 4 тис. офіцерів; ВМФ – 15 тис. разом з 1,5 тис. офіцерів. Заборонялося мати важку артилерію, танки, військ. й мор. авіацію, підводні човни й авіаносці. Військ. вир-во підлягало суворому контролю переможців. Лівий берег Рейну і 50-кілометрова смуга правого, о-в Гельголанд і Кільський канал підлягали ремілітаризації. Ч. 8 присвячувалася репараціям. До 21 трав. 1921 Німеччина зобов'язувалася виплатити 20 млрд марок. На цей час спец. репараційна комісія мала визначити додаткову суму репарацій. Заг. претензії становили (не враховуючи натуральні поставки, видачу торг. флоту тощо) 132 млрд марок.

в.м.д. проголосив нечинними міжнар. акти, пов'язані з діями Німеччини на Сході 1918. Останній, 14-й розділ 2-ї ч. в.м.д. йменувався "Росія та російські держави". 116-та ст. містила зобов'язання Німеччини визнати "незалежність всіх територій, які входили до складу колишньої Російської імперії на 1 серпня 1914", а також недійсність Брестських мирних договорів (див. Брестський мирний договір УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918; Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу 3березня 1918). Остання, 117-та ст. розділу зобов'язувала Німеччину визнати всі договори й угоди, які союзні й асоційовані д-ви укладуть у майбутньому з країнами, що утворилися або утворяться на тер. Рос. імперії. Низка ст. В.м.д. зобов'язувала Німеччину "погодитись на постанови, які будуть ухвалені щодо території колишньої Австро-Угорської монархії… і визнати нові держави в кордонах, які будуть визначені для них". Ці статті так або інакше стосувалися майбутнього укр. земель. Безпосередньо зачіпали інтереси України й окремі статті ч. 9 (фінансові проблеми). Німеччина повинна була передати переможцям золото й ін. цінності, отримані як від своїх союзників, так і від противників у війні. Екон. статті в.м.д. (ч. 10) скасовували всі екон. договори, укладені Німеччиною в роки війни. ст. 331 12-ї ч. (питання транспорту) проголошувала Дунай (від м. Ульм) міжнар. рікою та виводила Німеччину зі складу учасників Європ. Дунайської комісії.

В.м.д. з Німеччиною становив основу Версальської системи міжнар. устрою (див. Версальська система міжнародних відносин).