Зрештою, минулого тижня в Росії стартував Кубок конфедерацій — турнір, який традиційно відбувається за рік до старту чемпіонату світу на території країни-господарки мундіалю й за участю найсильніших на своїх континентах збірних. Це практично гарантовано означає, що питання про можливе перенесення світової першості-2018 в іншу країну більше не порушуватиметься. А отже, знову повертаємося до нашої дилеми.
Якщо функціонери обережні
а вболівальники категоричні, зокрема тому, що багато з них не приховують: їхати до Росії для них небезпечно, то футболісти час від часу видають щось недолуге. Взяти 21-річного нападника київського «Динамо» Артема Бєсєдіна. Недавно в коментарі він заявив таке: «Можливий бойкот чемпіонату світу? Слухайте, ми граємо заради того, щоб туди поїхати! Я не бачу жодних причин, щоб не їхати. По-моєму, питання таке взагалі не має порушуватися. Нерозумно з політичних причин відмовлятися від чемпіонату світу». Вийшло, що сказав один із наймолодших, але своїм висловлюванням Бєсєдін озвучив позицію, якої дотримується значна частина гравців збірної. Це й не дивно, адже більшість футболістів, попри зменшення клубами бюджетів, і далі живуть у своєму відірваному від реалій простолюдинів світі. Світі, у якому війна — явище абстрактне і їх стосується лише крізь призму неможливості грати на «Донбас Арені». Занурюватися в ситуацію глибше й цікавитися, хто ж розпочав ці бойові дії, простий футболіст національної збірної з футболу не бажає. Винятки, мабуть, є, але вони поодинокі. І дуже показово, що жоден із підопічних Шевченка прямо про те, що наша збірна не повинна їхати у 2018 році до Росії, не сказав. Футболісти Тарас Степаненко та Микола Матвієнко полюбляють відпочивати в окупованому Криму. Зокрема, Матвієнко був там нещодавно, навіть світлини відповідні в Instagram викладав. Максим Малишев їздить до окупованого Донецька й почувається там, судячи з повідомлень у соцмережах, теж непогано. Воротар Андрій П’ятов вже після російського вторгнення на Донеччину й Луганщину знімався, перебуваючи в тих краях, з особами з колорадськими стрічками на грудях. Напівоборонець Віктор Коваленко спершу виклав, а потім сором’язливо зняв зі сторінки в Instagram світлину, на якій він під час акції ФФУ відвідує поранених українських бійців. Оборонець Ярослав Ракицький — єдиний, хто ніколи не співає перед матчем державного гімну. Євген Селезньов і Богдан Бутко навесні 2014-го переїздили грати в російські клуби. «Мені треба годувати сім’ю», — щиросердно виправдовувався Селезньов, місячна зарплата якого в «Дніпрі» була не менше ніж $30 тис. Це наша збірна. Збірна України, у якій про свою українськість говорити не прийнято. Українською в цій команді розмовляє лише Артем Федецький, допомогу пораненим бійцям регулярно надає динамівець Андрій Ярмоленко. Інші ж «канфліктам на Вастокє» не переймаються. Тож, коли постане питання про участь чи неучасть в мундіалі-2018, розраховувати на вияв громадянської позиції футболістами, мабуть, не варто. У статуті ФІФА міститься норма про невтручання державних органів влади в діяльність їхніх, Міжнародної федерації футбольних асоціацій, колективних членів. Інакше кажучи, футбольні чиновники дуже не люблять, коли на рівні керівництва країни обирається керівний склад федерацій, коли рішення ухвалюються за вказівкою згори. Зрештою, між «декларувати» й «діяти» прірва