Повернувшись з Бельгії, продовжила навчання в Маннес-коледжі у Нью-Йорку по класу скрипки. Але, зрештою, пісня переважила. Через рік Квітка покинула скрипку та перейшла на навчання по класу академічного співу. Згодом, віддаючи шану батькові, Квітка Цісик в одному з інтерв’ю так прокоментувала свій вчинок:
– Я мала його пальці й техніку, але мріяла співати, і досі почуваюся винною, що покинула скрипку.
Співачка мала рідкісне колоратурне сопрано. За оцінками музикознавців, голос Квітки мав неймовірний вокальний тембр, у якому виділявся особливий, дзвінковий обертон, притаманний лише сопрановій колоратурі; рідкісний вокальний тембр Цісик містив у собі очевидні скрипкові тони. До того ж, Квітка вміла співати так званим «білим голосом» — своєрідною манерою жіночого фольклорного співу, яку можна почути в карпатських селах. У Квітки є кілька пісень в альбомі «Пісні України», заспіваних «білим голосом».
Саме унікальний голос та по-справжньому якісна та естетична освіта проклали Квітці шлях у великий американський шоу-бізнес.
Шлях до зірок
Як досягти успіху у шоу-бізнесі? Переспати з відомим продюсером? Витратити мільйони зелених на розкрутку своїх пісень, і врешті-решт задовбати ними всіх слухачів радіостанцій? Ні, у Квітки Цісик були свою методи підйому на музичний олімп США. Вона невтомно працювала, співала, співала, і ще раз співала, репетирувала та ледве не ночувала на студіях звукозапису. Саме титанічна праця і принесла молодій співачки плоди успіху.
Спочатку вона виступала в клубах Нью-Йорку паралельно надсилаючи свої записи продюсерам і рекламним агенціям для прослуховування. Квітка записувала треки для Радіо Свобода. Вже у середині 1970-х вона відчайдушно увірвалася в світ реклами на телебаченні та радіо, де її чекала справжня американська слава.