Навіть згодом, коли через десятки років збиралися на товариські матчі проти "Спартака", перемовлялися півсловом: "Давай, побігли". І кожен розумів, що зараз треба робити. То був механізм, закладений на рівні підсвідомості. Чимало речей були доведені до автоматизму, кожен знав, у яку точку треба бігти в кожній конкретній ситуації. Заваров міг опинитися на позиції центрального оборонця і спокійно там зіграти. Так само як я не губився, опинившись на вістрі атаки. Міг прийняти м’яч. віддати, пробити. То була карусель. Якщо ми були в хорошій формі, то за 15 хвилин заганяли суперника так, що той не міг підняти голови. Інша річ, що провальних матчів теж не бракувало. Але ж ми теж не двожильні. Пресинг, який ми тоді практикували – річ ефективна, але дуже енергозатратна. Як під час ігор, так і на тренуваннях. Ті ж спартаківці нас іножді не розуміли. Приїздили до нас і хизувалися: "У вас біганина, а ми з Бєсковим готуємо "стіночки", "забіганчики". "А результат ви наш бачили?" – відповідали.