– Вперше зіграв за збірну в січні 1986-го, коли поступилися в товариському матчі 0:2 іспанцям. Мені тоді запам’яталися збори на Канарських островах. З таким шиком не готувалися ніколи. То була казка. Міні-бари безкоштовні, на пляжах пий, хоч залийся, що завгодно (мова не про спиртні напої). Їжі валом, дівчата лежать у басейні топлес. Та й Малофеєв нас не дуже ганяв. То у Лобановського тренування тривали годину, але інтенсивність була божевільною. Едуард Васильович акцент робив на техніці. Ми після цих занять іноді навіть не потіли. Тренер ходив по полю, розставляв нас, пропонував побити по воротах.

А після Канарів ще ж Мексика була. То були не збори, а курорт. Провів матч і знову лежиш на пляжі. На Канарах ми провели якийсь турнір і навіть у ньому не перемогли. Потім програли іспанцям. Виникало враження, що ми не фундамент підготовки закладаємо, а продовжуємо відпустку. Лобановський, до слова, хвилювався через це. Бо ж попереду був чвертьфінал проти віденського "Рапіда". В національній збірній готувалося гравців сім-вісім, ще п’ятеро перебували на зборах зі збірною олімпійською. Про якусь цілісну підготовку "Динамо" не могло бути й мови.