2deeppurple78 (25.01 в 09:49) № 1112119
-----------------------------------------

- Як ви кажите? Як називаєцця це завідєніє? - Хосе Рауль Капабланка откінувся на спинку кресла й щільніше укутався плєдом.
- Коммерчіскій клюб, душа моя! - восторжинно відповів Єфім Боголюбов, сільнєйший київський шахматіст, який не отлучався від молодого кубінского маестро ні на шаг. Учорашня поразка в партії, сиграній на квартирі мецената Енгельгардта, казалось, викликала в Євгєнія ще більше обажанія до нової лєгєнди, Моцарта шахмат, як називали його київські газєти, анонсуючи сьогоднішні два сіанса для луччих шахматістов города. Перший із них должин був початись через два часа, но Капабланка чуствував себе ніважно, й навіть малодушно міркував, як би це отмінить атракціон.
- Я думав, - діловито мовив смуглий Рауль, - шо ми будем іграть у цьому кабаку, - тут вчора так атлічно кормили сьомгою… Вінішко, ксаті, тожи було очінь так нічо. Не то шо дрянь, каторою ми так нілєпо увліклись за ужином… Кстаті, Єфім, шо то було за пойло?
- Галіцинський завод, мон шер, - Боголюбов енергічно масірував скроні, воссідая по інший бік шахматного століка. Вони рішили німного взбодрицця перед сиансом, і зайшли сюда, на Лютеранську, в кафе “Варшавське”. - А сіанс буде чуть дальше, на Хрещатику, в першому номері. Там попросторніше, само собою.
Капабланка кивнув, но видно було, шо мислями він дето далеко. Спохопившись, Хосе Рауль вдруг випрямився і розвів руками:
- А чо ж тада, када ми тут обідали, на вході так ліхо приторговували якимито білєтами? Я в руському не сильно шарю, но всі вони були якіто возбуждьонні, постійно тикали пальцями в мій бік і дажи калічно упомінали моє ім’я?
- Дражайший Рауль, Ваша правда - білєти продавали тут. Просто у нас в городі саме в цьому завідєнії, вже много год підряд, собираєцця шахматне общіство. Засноване, дозвольте доложить, атлічним драматургом і сильним мастіром Старицьким. К нищастью, не дожив пан Михайло до сього дня - ото б зрадів старік! Кстаті, сьогодні можемо сходить після вечірнього сианса на спіктакль - якраз дають його чудесну міщанськую історію про нашу кієвскую жизнь. “За двома зайцями” називаєцця. Як вам, мон шер, такий досуг?
- Ви знаїте, я не люблю тиатр. Тим більше, шо по мєсному нічо не понімаю. Така ділєма. Да і Голіцин ваш - ізрядна сволоч, я так щитаю.
Боголюбов пойожився. У нього це було не перший раз, када непоміркована гостинність вилізала боком. І прокльонами по адрєсу ні в чому не повинного князя. “Ето все Енгельгардт і його замашкі. Всі меценати всьо ж таки обичні свині в смислі бухла”, - подитожив про себе Єфім.
- Давайте лучче вип’єм ще німного кохве - через чверть часа пора вже видвигацця. Увєріний, шо всі учасніки сианса вже на місці. (с)