На уражених летовищах розташовувалася армійська авіація РФ — ударні вертольоти Ка-52 і багатоцільові Мі-8.
Вогнева підтримка, боєприпаси та запчастини повітря, санітарна евакуація — ось це все.
Укриттів росіяни не зробили, хоч аркові залізобетонні укриття з воротами могли б допомогти із суббоєприпасами, розосередження не провели, боєприпаси лежали на ґрунті.
Саме тому прилетіло так жорстко. Удар Сил оборони по аеропорту Бердянська та ВВАУШ у Луганську вивів з ладу російський вертолітний полк – знищено й ушкоджено 26 машин. Ми покарали росіян за безтурботність.
Це відчутні втрати, що б там не казали російські чергові петрушки на зарплаті, – більші за річне виробництво.
Крім того, виготовлення пошкоджених запчастин, броньованого скла і ремонтні роботи порушать графік випуску нових машин.
Плюс втрати пілотів і наземного персоналу.
Плюс уражені засоби ППО.
Дорого-багато вийшло для РФ – кілька відсотків із того, що може літати.
Багато в чому, звичайно, це елемент удачі – скупчення вертольотів, відсутність капонірів і габіонів, запаси палива та ракет на злітній смузі.
Не варто чекати, що після кожного залпу буде таке побоїще.
Але шампанське відкоркувати варто – гарна операція.
І розгортання, зберігання недосяжними для ворожих ракет, і саме ураження.
Чому США змінили позицію щодо ATACMS?
Перше – Україна отримала дивізіон з копійками HIMARS і дивізіон М270. Чотири десятки машин. Високоточні ракети GMLRS постачають стабільно, кілька днів тому ними вразили розташування та склади на «Мотелі» в Донецьку, є і недоторканний запас.
Усі ж пам'ятають позицію Міллі – «Україні вигідніше вразити шість цілей, ніж одну»?
Ну ось, завдання виконали, за 19-місячну кампанію втрат РСЗВ немає: ми навчилися працювати на викоті, маскуватися, змінювати позиції, зберігати оперативну раптовість, уникати ударів “Калібрів” та “Іскандерів” супротивника.
Десятки вдалих епізодів застосувань – розташування із сотнями вбитих і поранених, переправи, збірні пункти аварійних машин, батареї САУ та РСЗВ.Можна вважати, що питання тактичного тилу за півтора року закрили, тепер черга оперативного.
Звичайно, нам потрібно більше ракет, ніж ми отримуємо, і є ліміти, але це не весна 2022 року – ситуація об'єктивно змінилася.
США відновлюють виробництво ATACMS – виділили кошти на 1700 одиниць. Проте це не на 2024 рік, як полюбляють писати наші медіа. Це кредитні гарантії на десятиріччя. До того були програма продовження терміну служби, переспорядження твердого палива й унітарна боєголовка замість касет, не нові корпуси.
Вистачало того, що зробили у 1990-х і 2000-х.
Причини на поверхні: гіперзвукові Precision Strike ще на випробуваннях, щойно почали ранні роботи над передсерійною партією – 2025 рік виконання контракту.
Доводиться продовжувати терміни, поки все запрацює і масштабують для армії США.
Наразі американці виконують контракти на постачання ATACMS 2000 Польщі, двом країнам Балтії, Марокко, Тайваню. Це 140+ ракет.
А було замовлень більш ніж на 400. Наприклад, Австралія застосувала свій перший ОТРК під час навчань Talisman Sabre у серпні цього року.
Так от, це фактично повна пропускна спроможність заводу в Камдені, штат Арканзас. Попри те, що його площу подвоїли за останні три роки, попри те, що набрали додатково більш ніж 1200 осіб, які часто працюють понаднормово, але є межа розширення виробництва.
Нам поставили 20 ATACMS Block I, і, безперечно, постачатимуть іще. Але варто пам'ятати, що Польща, найближчий союзник США в Європі, змогла отримати тільки 30 ОТРК і замовила ще 45 з відвантаженням у 2028 році.
Тож якщо хтось плекає фантазії, що ми випалюватимемо аеродроми та штаби, як сірники, – доцільно урізати мрії й узгодити з нудною реальністю.
Утім Україні надали потужне озброєння, яке ми давно просили, щоб знизити кількість вильотів за добу армійської та штурмової авіації противника, тримати в напруженні оперативний тил і управління.
Думаю, що частину машин росіяни вже розосередили, частину перекинули вглиб РФ. І запаси запчастин, і складність ремонту в ТЕЧ під можливим вогнем, і відпрацювання ресурсу на більшу відстань – усе це робитиме боляче противнику.
Але не чекайте дива від кількох десятків півтонних бомб. На планеті не існує техніки, яка могла б різко змінити ситуацію на активному фронті на сотні та сотні кілометрів.
Завдання Сил оборони, партнерів і промисловості України – створити систему, яка завдасть поразки системі ворога.
Поки що ми маємо «довгу руку», а на ворога чекає важка, брудна і коштовна робота: він мусить укривати, розосереджувати і захищати свій тил.
https://lb.ua/society/2023/10/26/581228_atacms_chi_varto_spodivatisya_divo.html