— Воюємо, — каже колишній народний депутат 52-річний Павло Жебрівський. Цього дня повернувся з-під Дебальцевого на Донеччині. Пішов служити у Збройні сили старшим сержантом 1 серпня.
Зустрічаємося в грузинському ресторані "Міміно" на столичному Подолі. При вході прикрасили новорічну ялинку, поряд замість Діда Мороза та Снігурки — дві великі ляльки. Це герої радянського фільму "Міміно", яких зіграли Вахтанг Кікабідзе та Фрунзик Мкртчян.
Павло Іванович замовляє хачапурі з сиром, м'ясом та подвійне еспресо з мінералкою "Боржомі".
— Війна у нас гібридна. В основному гинуть не при зіткненні, а при обстрілах від "Градів", "Смерчів", мінометів, — розповідає. — Починати реформи в армії треба з генералітету. Зі 146 генералів залишити з десяток. Інших відправити на заслужений відпочинок. У нашій частині є Сергій Захаревич. Постійно ходить на бойові завдання. Отаких треба підтягувати вище.
Як ви змінилися за останній рік?
— У жовтні приїхав із зони АТО на ротацію на 10 днів. Після шостого дня почало тягнути назад. Так у багатьох хлопців. Там усе чесніше, хоч негідників вистачає. Армія і влада — це зріз суспільства. Але на війні негідник не правитиме бал.
Яка головна проблема на звільнених територіях?
— Не вистачає спілкування військових і населення. Сільські голови, місцеві депутати — ті самі сепаратисти, "регіонали", які задурюють людям голови. Запропонував міністрові оборони призначити уповноваженого зі спілкування з місцевими в зоні АТО.
У першу ніч нас закидали гранатами, обстріляли, був поранений. Наступного дня зібрав місцевий бомонд — чоловік 60. Розповів хто я, розважав анекдотами. За 40 хвилин було враження, що стою десь в Андрушівському районі Житомирської області. В кінці сказав: "Якщо ще почуємо хоч один постріл, бабахне все село. Так і передайте родичам, які пішли в сепаратисти". Більше жодного пострілу не було. У них є телефони мій, комбата. Дзвонять з проблемами — через алкоголь, бійки.
Треба вивчати досвід Радянського Союзу. Коли була ОУН-УПА, міліціонерів та вчителів зі східних областей відправляли на Західну Україну вести інформаційну політику, слідкувати за порядком. Зараз таких людей із Центральної України треба перекидати на Донбас.
Офіціантка приносить хачапурі, нарізає. Жебрівський запрошує пригощатися.
Як зацікавити людей їхати працювати на Донбас?
— Насамперед, фінансово. Хоч уряд і кричить, що маємо якось виживати, — відкашлюється. — Мали добро — проєвропейських політиків і зло — проросійських. Останні опинилися на задвірках. І все одно пустка. Немає справжньої опозиції. В неймовірно складний час потрібна альтернатива. Багато казатимуть про прорахунки уряду. Кричатимуть: геть! А хто натомість? Хто візьме відповідальність? Має прийти політична команда.
Звідки? З громадського сектора?
— Ми переоцінюємо їх. Наскільки сильні організації за громадськими діячами, які потрапили до парламенту? Там двоє-п'ятеро людей. Їм дали мандати — це такий політичний хабар, щоб замовкли. Замість займатися законотворчістю продовжують проводити пікети. Плакати хочеться: влада пікетує владу.
Є багато фахівців, зокрема серед бізнесменів, які прагнуть нормального життя і єдиних для всіх правил гри.
Чому нова влада досі не сформувала їх?
— Хочуть заговорити цей процес. Бо в них усе добре. Роблять розумні обличчя, гарно розмовляють англійською. Турчинов спочатку здав Крим, а зараз на посаді секретаря РНБО каже: війна до переможного кінця, до останнього ворога. Раніше треба було думати, коли 95-та бригада могла навести лад у Криму. Але перемогло боягузтво. Однак ті, хто був при владі та здав Крим, відповідатимуть за це.
Які основні прорахунки влади 2014 року?
— Хлопці та дівчата не знають, що робити. Якусь програму бачили? А я написав.
Жебрівський дзвонить водію Вікторові. Той приносить дві книжки Павла Івановича про реформи. Жебрівський підписує і дарує.
— Сьогодні кажуть: треба боротися з олігархами. Це нісенітниця. Потрібно створити умови, коли ті платитимуть податки по повній програмі. І працюватимуть у правовому полі. Не треба нікого розкуркулювати.
У цього уряду є максимум півроку на проведення шокової терапії. Мають іти одночасно два процеси: реформування економіки та створення середнього класу. Коли тарифи на комунальні послуги будуть ринкові, на газ — теж, то дотацій потребуватимуть 60 відсотків людей. Але це триватиме три місяці, півроку, максимум — рік. І за цей час 60 відсотків мають зменшитися до 5. Якщо без запуску економіки, дерегуляції піднімемо тарифи, це буде знущання над людьми. А зараз якраз це роблять.
У Яценюка і Порошенка є політична воля на проведення реформ?
— Яценюк на яких тільки посадах не був, але скрізь довго не затримувався. Які здобутки мав там? Не пам'ятаю. На посаду голови уряду були і є альтернативи — порядніші, розумніші, чесніші. Але про них ніхто не знає. Бо піар потребує великих грошей.
Була позиція Заходу: якщо Яценюк зайняв перше місце за партійними списками на виборах, має очолити уряд. Порошенко не хотів конфлікту. Однак чвари є. Яценюк розпочав президентську кампанію. Це видно по тому, як поводиться, роздає вказівки, протягує руку. Хоча останнім часом став тихішим. Казали, Порошенко втримається на посаді президента до весни. Але більше питань буде до Яценюка. Скоріше, матимемо переформатування уряду, ніж заміну президента. Це може статися десь у березні.
На найближчі 10 років ми приречені на часті зміни парламентів та урядів — кожні рік-два. Коли Італія ставала на ноги, там у середньому кожні два роки була урядова криза, змінювалися парламенти. Після того країна стала четвертою економікою єврозони.
Скільки часу має Порошенко?
— Його оцінюватимуть за трьома складовими. Перша — зовнішня політика. Друга складова — військова. Маємо знак питання. До березня треба зробити армію максимально боєздатною. Третє — регіональна політика. Треба розставити голів обласних та районних держадміністрацій. Сьогодні у східних областях працюють призначені ще за Януковича.
Яку політику щодо України вестиме Захід?
— В нашу країну вкладено багато грошей, що мають повернутися платникам податків Європи та Америки з відсотками, хоч і невеликими. Тому Захід зацікавлений в успішній Україні. Яценюку в Брюсселі сказали: досить презентацій, пора показувати дії.
У чому ми стали сильнішими, а в чому — слабшими за 2014 рік?
— Майдан показав, що люди не хочуть жити за старими правилами, але ще не можуть сформувати нові. Утворюється нація. Жителі Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси — за неньку Україну. Але маємо пройти через кров, піт. Тоді цінуватимемо все. Наприклад, добре, що дітки відправляють солдатам малюнки та листи. Це формує їхню свідомість.
Які виклики стоятимуть перед Україною 2015-го?
— Перемогти можна не лише зброєю. Маємо показати іншу якість життя. Це завдання для уряду та парламентської коаліції.
Витратив 3,5 мільйона гривень на свій батальйон
Павло Жебрівський працював губернатором Житомирської області, звідки родом. Тричі обирався народним депутатом. В останні два скликання не потрапив — програв округ
№63 Житомирщини. Спочатку Анжеліці Лабунській, потім — Олександрові Ревезі.
— Позаторік спрацював бренд Тимошенко і підкуп людей, — розказує Павло Іванович. — Цього разу йшли чотири кандидати, які були за проєвропейський напрямок. Разом набрали 65 відсотків. Розірвали голоси, тому переміг колишній "регіонал" Ревега, який возив на Майдан тітушок.
У Жебрівського з 1990-х є бізнес. Має "Мар'янівський склозавод", дві агрофірми.
Одружений. Донька Ганна та син Ян працюють на тітчиному заводі "Фармак". Доки Жебрівський в АТО, син координує роботу батькового бізнесу.
Павло Іванович витратив на свій батальйон понад 3,5 млн грн, а сестра подарувала військовим сауну.
Спогади з війни на Донбасі
Їхали втрьох у "Рено" на пости — провіряли зв'язок. Назустріч нам — десь 12 сепарастів. Ми помахали їм руками. Вони — нам. Так і роз'їхалися.
Був за кермом. Їхали кілометрів 70. Поруч почув постріли з гранатомета. Дивлюся на спідометр — уже 140.
Під час обстрілу хлопця поранило в руку, було багато крові. Ще один осколок пробив військовий квиток, але застряв у іконці на грудях. Інакше міг загинути.
Важко було дивитися в очі хлопцям, яких п'ять днів обстрілювали на Савур-могилі. Вони були якісь дикі. За два-три дні трохи відійшли.