В України є амбіції стати лідером на ринку БПЛА, мовляв через те, що ми споживаємо їх багато, то і маємо створювати більше і краще в світі.

Я завжди за амбітні цілі, але в цьому випадку це так само, як би шейх Дубаю виголосив амбіції щодо лідерства у виробництві люксових авто через те, що в його Еміраті таких машин дуже багато.

Чи є передумови для цього в Україні і що треба було б зробити перед тим як ставити такі амбітні цілі?

Почну з основи. Академія. В Штатах, ВБ, ЄС, Японії, Китаї, Австралії. та навіть в Ірані є профільна освіта з аерокосмічної інженерії із спеціалізацією на безпілотних системах.
Окрім елітного Embry-Riddle тільки в Штатах 41 університет і коледж пропонують програми підготовки бакалаврів з інженерії БПЛА. В Європі число таких програм трішки менше – 35. Тільки в одній Польщі 2 вищі вже давно випускають дуже класних фахівців, які вміють і проектувати, і випробовувати, і розробляти компоненти, і організовувати виробничий процес.

Ви ніколи не зможете досягти високого рівня інженерії, якщо не будете фінансувати дослідження. Станом на 2021 рік тільки Штати тільки за 1 рік профінансували державних науково-дослідних та інженерних програм у сфері розробки дронів різного типу на суму $7,5 млрд.

Чи варто зазначити, що держава Україна взагалі не фінансує науково-дослідні програми своїх виробників?

Інфраструктура та виробничі потужності.
І в Штатах, і в ЄС існують програми, за якими виробникам компенсується від 50% до 80% прямих інвестицій у виробничі потужності, розгорнуті та запущені на своїй території. Нічого подібного в Україні ніколи не було і, скоріш за все, найближчим часом точно не буде.

Економічна привабливість.
Технологічні БПЛА та морські дрони виробляються обмеженими серіями. 100 одиниць на рік вважається серйозним контрактом. Для такого виробництва в Штатах та ЄС 100% прибутку вважається мінімально можливою мотивацією взагалі цим займатися з урахування необхідного рівня технологічної підготовки персоналу та активів.
В Україні маски-шоу навіть при підозрі (не при доведеному факті) на щось що перевищує 20%. При чому західні компанії рахують у видатки ВСЕ, що стосувалося створення та виробництва продукції, а в Україні – тільки безпосередньо виробничі видатки. Як наслідок, реальна норма прибутку в українських виробників на рівні 10%.

Тому, чесно кажучи, я поки що не бачу ніяких передумов для появи чогось дійсно проривного окрім створення складальних цехів, випробувальних полігонів та шкіл бойових операторів. В останньому у нас принаймні є свій потом і кровʼю отриманий досвід.

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid02UkoBY3ka4pYSmsDaV3pQHGGqwrSYUQ7juatcMa427R7ymDm3q1keURZxgT6L3XR5l&id=1673697407