Тут вже й ми, не вагаючись, приступили до улюбленого свого діла. Бити московську вошу, як говорив колись один отаман. Заграли гвинтівки, скоростріли, але до третіх півнів усе стихло. Повитагяли ми тоді мертвих червонопагонників на вулицю, скинули чоботи, одяг, навіщо ж добру пропадати, лише очі не повиколупували на їх манір. Й залишили так, усім на постраховисько.
...
Ще за якийсь час до хати увійшла Ліонова жінка, і на цьому розмова наша припинилась.

- От, кореспондент, цікавиться як я воював, - не без певної гордості заявив тій Ліон.
- Та що з того, що ти воював, - не підтримуючи його інтонації, відказала дружина. - Чи маєш що з того, може якісь привілеї чи визнання від держави?!
- А мені нічого не треба, - уже враз із притухлим на мить вогником в очах відповів на гіркий її сарказм. – Я маю свою державу, за котру воював, маю свій прапор, свою газету…

http://www.uamodna.com/articles/lion/