Але за кількістю відвідувачів мало яке місце в Німеччині може зрівнятися з Кельнським собором - шедевром готичної архітектури. Щороку його відвідують близько шести мільйонів людей. Собори в Гільдесгаймі та Шпаєрі є вражаючими прикладами романської архітектурної епохи. Казковий орнамент у стилі рококо, натомість, може запропонувати шанувальникам Паломницька церка в селі Віс біля баварського міста Штайнгаден.
Титул світової культурної спадщини ЮНЕСКО має і низка монастирів у Німеччині. В епоху середньовіччя вони були значимими духовними та світськими центрами, які займалися торгівлею, сільським господарством, культурою та освітою. Монастирі Корвай, Лорш та Маульбронн, а також монастирський острів Райхенау є важливими свідками цієї епохи.
Парки та природа
До спадщини ЮНЕСКО занесена і низка вражаючих ландшафтів та парків Німеччини. Серед них, зокрема, і Ваттове море - мілководна ділянка Північного моря поблизу узбережжя Данії, Німеччини та Нідерландів. Це один із найважливіших вологих біотопів у світі, який функціонує залежно від приливів та відливів та має глобальне значення як проміжна зупинка на шляху міграції перелітних птахів.
Окрім Ваттового моря, до світової природної спадщини ЮНЕСКО належать також п'ять регіонів поширення букових лісів у Німеччині. Лише в цій країні вони збереглися як "дуже цінні залишки низинних букових лісів".
Натомість верхня частина долини Середнього Рейну - культурний ландшафт, створений людиною і відзначається "великим розмаїттям та красою". За це до списку спадщини ЮНЕСКО потрапив і цей регіон на заході Німеччини. Непересічними прикладами садово-паркового мистецтва є Гірський парк Вільгельмсгее (Bergpark Wilhelmshöhe) у Касселі, Паркове королівство Дессау-Верлітц (Gartenreich Dessau-Wörlitz) та парк Мускау на німецько-польському кордоні. Усі вони також були відзначені титулом спадщини ЮНЕСКО.
Архітектура, яка змінила світ
Будівлі у стилі баугауз у Дессау та Веймарі є свідченням епохальних змін в архітектурі, мистецтві та дизайні, які також перебувають під захистом ЮНЕСКО. У цих німецьких містах жили, викладали та експериментували директори однойменної школи мистецтв, яка й дала потім назву всій архітектурній течії. Серед них Вальтер Ґропіус, Ганнес Маєр та Людвіґ Міз ван дер Рое. Своїми експериментами вони проклали шлях розвитку архітектури модерну.