Я провів кілька днів у Литві. Якось я зайшов перекусити до ресторану, але не знав жодного слова литовською або російською. Я перебував у справді скрутному становищі, і потім повернувся до дівчини, яка сиділа за сусіднім столиком, спитати, чи вона може перекласти або порекомендувати щось з меню. У нас зав’язалась розмова, я спитав звідки вона, на що вона відповіла: "О, з місця, про яке ти мабуть ніколи не чув, з України". Але я розказав їй про "Динамо" і Шевченка. І ми обмінялися емейл-адресами, щоб тримати зв’язок.
...
Мені сподобалась Москва, але не так, як я очікував. Через мій незапланований візит до Києва я вже планував подорож в Україну. Тому я зв’язався з дівчиною, яку зустрів у Литві, та спитав, чи не хотіла б вона побачитись. Спочатку ми планували зустрітися у Києві, але у неї була випускна вечірка у Тернополі, і вона запросила мене, як свого гостя. І наполягля, щоб я вдягнув свій кілт. Після цього ми почали зустрічатись, я приїздив до Києві кожні 3-4 місяці. А у 2006 році одружилися. Вікторія переїхала у Шотландію, де ми і мешкаємо зараз.

https://football24.ua/chomu_futbolnu_komandu_nazvali_na_chest_stravi_z_kurki_yak_shotlandets_z_ditinstva_vbolivaye_za_kiyivske_dinamo_n343346/

наші жінки імінно шо такіє - оч сообразітільниє і рішитільниє!