Ужаси прікладного фашизма і євгєнікі:

Лариса Вакульницька
1 год ·
їхали вечором тиждень назад з вокзалу і розважала себе роздивлянням пасажирів в маршрутці - шукаючи доліхокефалів. (в Україні переважно брахікефали). не питайте чому цим. А просто. (мало яка фігня лізе в голову знічев"я) .
Вся маршрутка була забита динарідами, найшла тільки одного доліхокефала - молодого хлопця. ну, попялилась на нього - доліхокефал, мезокефал? Він в профіль стояв, мої "наукові" пошуки міг зауважити тільки, якщо в нього косоокість або слабкі нерви. Вирішила, що таки доліхо-.
Нє, не впав в око - не мій типаж.
Зійшов собі десь за Лук"янівкою. Ну, і все.
А вчора я його вдень зустріла в метро - однокласників роками не бачиш, хоч і живете в одному районі, а тут на тобі - до Лівобережки зі мною їхав. (дуже рідко коли там буваю).
А сьогодні я на нього наткнулась зранку на Оболоні.
Тобто, я одну і ту ж людину бачила в трьох різних кінцях міста, в різний час і всього лиш протягом тижня.
Якщо він мені здибається вчетверте - ще поздороваюсь з переляку, ото людина здивується. (с)