— У вас зараз на руках російський паспорт, мешкаєте й працюєте в Росії. Окрім рідні в Києві, вас щось поєднує з Україною?
— Скажу вам чесно: я як був українцем, так ним і залишаюся! Заміна паспорта викликана лише футбольними подіями. У схожих ситуаціях були одесити Никифоров і Цимбалар, луганчанин Юран, уродженець Кіровограда Канчельскіс. У Києві я також маю багатьох друзів: Віталія Левченка, Сергія Ковальця, Юрія Грицину, Юрія Мороза. Я шокований через усі ці події. У нас тут кажуть про всякі «праві сектори». Я грав у Тернополі, два роки служив у Золочеві, тож знаю, які люди живуть в Україні. Пригадую, як ми з військовим начальством їздили по селах Західної України й як нас там приймали! Бабуся робила мені величезні бутерброди й казала: «Візьми із собою, передай хлопцям у казармі». А по російському телебаченню показують усякі нісенітниці. Мій син народився в Росії, але хоче відвідати бабусю й дідуся в Києві. Та й українську мову я не забув, адже в мене мати — вчителька української та російської мови.

http://ukrfootball.ua/exclusive/vladislav-ternavskiy-shkoda-shcho-ne-zagrav-u-dinamo