ПАВЛЮЧЕНКО - БАНДЕРІВЕЦЬ З ПУЩІ.:
ЗАЛУЖНИЙ. ВІД ЗАЛІЗНОГО ГЕНЕРАЛА ДО ГЛАМУРНОГО ПОСЛА.
У дописі я буду намагатися дотримуватися жорсткого фактажу щоби пояснити своє особисте, максимально об'єктивне, на мій суб'єктивний погляд)), ставлення до персони, яка, цілком можливо, обійме вищу державну посаду в Україні.
Як і більшість українців я сприймав Залужного у 22му як національного героя, який очолив спротив наступаючий на Україну орді. І особисто я загнав на саму далеку полицю підсвідомості питання - як сталося так, що, по словах Головкома, наступ орди очікували виключно на Донбасі при тому, що попередження про наступ і з території Криму, і з Білорусі з детальними планами були передані Україні британцями та американцями ще у січні? Як я їх не ховав, а відповіді на ті все ж лізли назовні та вони були невтішні - або Головком не зміг переконати вище керівництво країни на чолі з Зеленським прийняти свої плани щодо спротиву рф на всіх можливих фронтах, або Залужний просто відкинув попередження переконаний у власній правоті та очікував наступ виключно на Донбасі. Зважаючи на його висловлювання, які той робив згодом, я зробив висновок, що таки і Головком, і Генштаб помилялися стосовно намірів путіна та Герасімова і це нам дуже дорого коштувало.
Харківський наступ та звільнення Херсону примусили мене щиро повірити у фаховість та талант Залужного, хоча свідоцтва західних військових про те, що головком збирався восени 22го наступати ще й на Запоріжжі, не зважаючи на брак ресурсів навіть на наступ на одному напрямку, знову примусили мене засумніватися у його талантах як полководця. І зовсім громом серед ясного неба були його "січневі тези" 2023го у ЗМІ, у яких генерал заявляв, що він впевнений у підготовці за Уралом путінської мільйонної армії та про неминуче повторення наступу на Київ. Як я не намагався списати його лякалки на бажання примусити Захід дати нам більше зброї, все ж таки поставало питання - нащо було деморалізовувати своїми заявами, які були апріорі брехливими, українське суспільство? Відповіді не було.
Потім був Бахмут і постійні "з'ясування обставин" з головою ОКНШ Міллі та адміралом Радакіним. Західні військові вимагали не битися за Бахмут, не спалювати там резерви, а побудувати та відійти на запасні лінії оборони схожі на "Лінію Суровікіна", а збережені резерви використати у майбутньому Контрнаступі. Залужний, за свідченням американців, дуже нервував коли йому пропонували відійти з Бахмута та заявляв, що не зробить цього тому, що потім його доведеться відбивати з великими втратами. В результаті Бахмут було все одно втрачено - ЗСУ втратили велику кількість можливих резервів яких катастрофічно не вистачило влітку для контрнаступу.
Остаточне прозріння щодо талантів Залужного у мене склалося вже після проваленого Контрнаступу, тоді, коли стали спливати на поверхню його величезні розбіжності у поглядах на його проведення з американськими військовими. Ті настійливо радили всі ресурси кинути на Мелітопольський напрямок та пробивати вихід до моря не зважаючи на втрати - ресурси для наступу були дуже обмежені, тих вистачало лише на один напрямок. Залужний, Сирський та Шаптала відкинули американські пропозиції - наступ почався на трьох напрямках, Мелітопольському, Бердянському та Бахмутському. Ресурсів не вистачило на жоден.
Щире захоплення Залужним талантами Герасімова, російською військовою наукою, яка, по його останніх твердженнях ", хоч вбивайте, вся зосереджена у рф", практична відсутність структурних реформ у ЗСУ, які б наближали сумісність нашого війська зі стандартами НАТО у бутність посла Головкомом, призвели наше військо до наявного не завидного стану - воюють дві радянські армії при тому, що ресурсів та зброї більше у великої російської армії.
Останній цвяхи у труну моєї поваги до генерала забили його заява підлеглим ще до відставки з посади Головкома, коли західні партнери ще билися за його збереження на посаді - "Їбеться все воно конем - змотуємо вудки". Його щира радість на нагородженні орденом від Президента та звільнення з війська по стану здоров'я у час, коли навіть каліки йшли на фронт, його "джинсові" статті у стилі "Капітан Очевидність" у західній пресі, написання книжок та захист дисертації під час служби, можливо, "літературними неграми", та інші прояви публічності вже нічого не вирішували у плані мого особистого ставлення до постаті "залізного генерала". Я остаточно зневірився у більшості талантів, які йому приписували - залишилася холодна оцінка його постаті на основі відомих фактів, а не легенд та міфів. Спробую її максимально чітко сформулювати.
По великому рахунку Залужний має три великих чесноти.
а) Посол насправді любить вчитися і насправді бажає розібратися в самій суті речей, які його цікавлять.
б). Посол насправді був самим людяним українським генералом, який максимально можливо беріг особовий склад.
в) Посол дійсно розуміє необхідність реформи держуправління в Україні з поступовою заміною всього кадрового складу державного апарату на підготовлений у тому числі за кордоном аналогічний, більш професійний та молодий ніж той, що ми маємо зараз.
До позитивних якостей посла можна додати його помірну не конфліктність, хоча це риса гарна для простої людини, проте не для посадовця, який претендує на вищу посаду у державі.
До негативних якостей Залужного слід віднести:
а). Не розбірливість у політичних знайомствах, які у значній мірі забезпечували власні кар'єрні перспективи посла. (Арестовіч, Ківалов, Новінський, Левочкін...).
б). Очевидне невміння відстоювати власну думку перед тими, хто стоїть вище нього за рангом та по положенню. Переконаний, що ті ж американці роблять ставку на посла - Президента саме тому, що розраховують на його мінімальний спротив власним "побажанням та наполяганням".
в). Абсолютна політична невизначеність Залужного, відсутність будь якої політичної та ідеологічної платформи, на яку збирається спиратися посол у розбудові нашої Держави.
г). Хворобливе бажання подобатися електорату у будь який спосіб, що у цьому питанні робить його схожим за Зеленського та Порошенка.
д). Очевидна самозакоханість та марнославство з проявами тих у вигляді "селфі-глему" та публікацій власних одкровень у пресі.
е). Відсутність команди, яка б могла забезпечити втілення у життя ідей, які Залужний збирається запропонувати українському суспільству.
ж). Відсутність власної партії у системі парламентсько-президентської республіки а також системи відбору до неї, що вчергове може призвести до потраплянню у Раду переважної більшості випадкових людей, авантюристів та чорних ділків (Слуга народу - 2).
з). Очевидна м'якість характеру, яка не є чеснотою політика - "Краще мати твердий шанкр ніж м'який характер".
Ніхто досі не знає, яку Україну збирається будувати Залужний. Ніхто не знає, яку ідеологію сповідує посол окрім "за все гарне проти всього поганого". Ніхто не знає його економічну програму. Але...
Але Україна вагітна новими проектами - вже сита по горло і Зеленським, і Порошенко, і Тимошенко... Більшість українців готові повірити будь кому "отцю-рятівнику" забуваючи при тому, що один у полі не воїн і той же Залужний, в умовах відсутності власної партії, та прозорої системи відбору її членів на виборні посади, буде заручником тієї самої "старої гвардії", яка кине старих хазяїв та побіжить виборювати хлібні посади при новому троні.
Я розумію американців та європейців - вони готові ставити на найлайтовіший сорт лайна в Україні в умовах воєнного політичного голоду та будуть вимушені знову стрибнути на граблі вибору кращого з гірших. Проте я все ж таки маю надію на те, що разом зі "ставкою на наявне" в Україні стартують процеси створення неокласичних ідеологічних партій західного зразка. По менший мірі перші кроки по "розвитку конкурентного політичного середовища" в Україні як мінімум європейці зробити готові. А доки ще нам доведеться гадати - ким стане Залужний для України, трунарем, або рятівником, або ані тим, ані іншим, що явно скоріше. Дай Боже щоби я помилився.