- Знаю, що “катаєш” виїзди за збірну України. Скільки їх у тебе? Який тобі найбільше сподобався і чому?

– Ну, по Україні то останніх років вісім регулярно катаюсь. І у Львів, і у Донецьк, і у Дніпропетровськ. Київ само собою. У цьому відборі за кордоном підтримував наших у Жиліні, Люксембурзі та Борисові. А взагалі почав “викатувати” десь з 2009-10-го: Афіни, Мінськ, Кішенев тощо. А з тих що запам’ятались найбільше, то звісно ж Борисов. Наша попередня зустріч із сябрами була не вельми приязною. Я особисто мав конфлікт на стадіоні з якимось мужиком, який виспівував: “Мілєвскій – пьос”. А я ще й не в нашому секторі, а в білоруському ВІПі. Слово за слово, пошарпались, потім прийшов міліціонер і всі заспокоїлись. А тут ми всім сектором охреніли, коли сябри спочатку розгорнули френдлі банер, а потім першими гримнули: “Слава Україні!”. Ну, а коли вони ще й завели “ла-ла-ла-ла”, стало зрозуміло, що у нас з’явилися справжні брати! Такі матчі запам’ятовуються на все життя!