Через два дні почнеться іще одне повстання більшовиків на Арсеналі. Через чотири – відбудеться бій під Крутами.
Центральна Рада ненадовго буде вимушена евакуюватися у Сарни. Потім буде урочистий похорон Героїв Крут. Потім – військовий переворот і 81/2 місяців гетьманату Скоропадського, період Директорії і багато чого іншого.
1918 рік завершився, а песимістичні новорічні слова Винниченка та Шаповала так і залишаться лише словами – Україна якимсь дивом цей рік протрималася, вистояла.
В умовах зовнішньої агресії Україні треба було творити не тільки свою армію, але і практично весь необхідний набір інституцій: парламент, уряд, власну банківську систему.
Країна продовжувала боротися, але ресурсів і на боротьбу, і на творення сталих інституцій лишалося усе менше і менше.
Суспільство швидко втомлювалося, вочевидь, і від завищених очікувань щодо майбутніх змін. Врешті-решт, "більшовицькі" блага, які Винниченко і Шаповал вписували у текст Четвертого Універсалу взяти було нізвідки.
Суспільство лишалося розділеним. Газета "Кіевлянинъ", іронічно оповідаючи про проголошення незалежності, писала у фейлетоні "Універсал №4" про те, що "вільна, незалежна, самостійна Україна немає столиці".
І у певному сенсі – мала рацію: Київ залишався імперським островом, який на виборах до Установчих Зборів масово проголосував за Позапартійний список російських виборців (ПСРВ).
Так ціла Київська губернія із величезною перевагою підтримала різні українські партії. Але у Києві ПСРВ отримав подвійну перевагу перед українськими партіями.
Національній єдності було надто складно народитися у тих умовах. І попри це в Україні були люди, хто повірив у її незалежність.
Україна була першою країною після Фінляндії, з тих що оголосили свою незалежність від старих імперій. Литва, Естонія, Чехословаччина, Польща, Латвія і Югославія – весь цей "ефект доміно" розпочався вже після українського Четвертого Універсалу.
Тімоті Снайдер спостерігаючи історичну долю молодих націй Центральної та Східної Європи іронізує про їх державну самостійність після Першої світової війни: "це коли ти нічого не робиш для державності – і все одно маєш її".
Україна, на відміну від багатьох країн регіону, боролася чотири роки за свою Незалежність і програла. Зв’язок між силою та активністю боротьби і її результатом у ті часи був мінімальний.
22 січня 1918 року Україна прийняла рішення оголосити про свою державну незалежність. Через рік саме цей день батьки-засновники оберуть, щоб проголосити Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки
Через багато років сотні тисяч людей символічно візьмуться за руки, щоб продемонструвати, що цей день щось для них значить. Українці утворили живий ланцюг як символ, що ніколи-ніколи-ніколи не можна здаватися і опускати руки. Не варто і тепер – коли часом видається, що історія знову повторюється.
Хоча агресор той же самий, що і сторіччя тому – Україні не треба створювати з нуля державні інституції та цілу економіку, і народ трохи змінився. (c)